DataLife Engine > Святий Онуфрій В. > Преподобний Онуфрій: Дійсність і легенди

Преподобний Онуфрій: Дійсність і легенди


29-11-2014, 11:09. Разместил: admin
Життя Святого Онуфрія описав очевидно пустельник єгипетський Пафнутій. Десятилітнім хлопцем пішов Онуфрій з монастиря Єрмонолітської пустині Фиваїде, бо чув про подвиги монахів у пустині, зосібно - пророка Іллі, Хрестителя Іоана, і в його серці загорілося бажання служити Богові на самоті. По виході з монастиря Ангел-Хоронитель провів його до віддаленої пустелі, до печери старця. Тут ангел зник. У тій печері жив старий пустельник, він і навчав хлопця, як виживати в умовах пустелі і боротися зі спокусами. А коли побачив, що Онуфрій опанував премудрості пустельного життя, то завів його у найвіддаленішу і найдикішу пустелю, до самітної печери і там перебував із ним тридцять днів, а потім повернувся на своє місце. І жив Онуфрій там сімдесят, а за іншими джерелами - шістдесят літ.
У боротьбі із дияволом та спокусами, голодом і спекою, безводдям і самотністю Бог не полишив його без Своєї ласки й опіки. Біля печери, де жив Онуфрій, виросла пальма, з якої годувався пустинник, і утворилося тут джерело з холодною водою. Ангел Божий щосуботи і неділі приносив йому святе Причастя, а потім і хліб. Так і прожив своє тяжке життя на самоті в молитвах до Бога Святий Онуфрій і скінчив свій вік року Божого 370.
Таку історію зафіксовано в праці І. Луцика "Життя Святих” (видавництво Ставропігійського інституту у Львові, 1907, с. 266-268). Майже те саме сказане й у Місяцеслові (Москва, 1987 р., т. З, с. 426-427).
Проте людська фантазія тим не обмежилась. Про Онуфрія, як і про багатьох Святих, ходить багато легенд. Люди хочуть бачити їх не якимись віддаленими, а відтак і чужими істотами, а своїми рідними краянами. Скажімо, образ Ісуса Христа й Матері Божої від середини XIX і до початку XX ст., у період піднесення хвилі національної самосвідомості в Галичині, художники писали у бойківському одязі. Мовляв, вони наші, вони з бойків. Такі ікони є в селищі Бориня і селах Вовче, Міжгір’я, Риків, Багновате й ін. Щось подібне спостерігається і з образом Святого Онуфрія. На Турківщині нема храмів, які б носили його ім’я. У селі Ільник є присвяток на Онуфрія й дзвін - Благовіст, похрещений на ім’я Онуфрій. В місті Турка є каплиця Святого Онуфрія, яка була поставлена ще за часів Австро-Угорщини в пам’ять про великого пустельника. За радянських часів капличку знищили, а з настанням незалежної Української держави її поновили.
А ось яку легенду довелося почути і записати у с. Верхнє Висоцьке (місцевість Даничат Потік) від селянина Семена Петровича Шепіди (1919 р. н., освіта - два класи). Тут, власне, не одна, а кілька легенд, які дивним чином переплелися в уяві багатьох людей і свідчать про неабияку популярність Святого Онуфрія серед людності Карпат.
Онуфрій народився у досить заможних батьків і був одинак. Від раннього дитинства був дуже побожним і прагнув самотності. Недалеко від помешкання батьків стояв монастир і хлопчик хотів іти до нього і подивитись, що там є. Батьки не схвалювали надмірної, як вони вважали, побожності дитини і не дозволяли йому ходити до монастиря. В сім’ї була віруюча служниця. І від неї хлопчина дізнався, як дійти до монастиря. Було йому у той час шість років. До монастиря прийшов під вечір і його не впустили. До дому він також не повернувся. Ранком монахи розповіли ігумену про прихід хлопця. Ігумен, вислухавши їх, дуже сварився. Він казав, що дитину треба було впустити або відвести до батьків. Висваривши монахів, ігумен наказав їм іти в ліс і шукати хлопця. Ті довго шукали, та не знайшли.
До монастиря Онуфрій потрапив через чотири роки. І сталося це так. Монахи всіх монастирів живуть і харчуються з праці рук своїх. Вони вирощують хліб, овочі, фрукти, займаються бджільництвом, не цураються й полювання на дикого звіра. Так було завжди. Одного дня двоє монахів пішли на полювання. В лісі вони побачили молоду сарну й погналися за нею. Та вона несподівано щезла. Монахи знали, що далеко вона не втекла і безслідно не щезла, тому почали ретельно оглядати навколишню місцевість і скоро побачили серед густих хащів вхід до печери. Сарна була саме там. І то не було для них чимось дивним. Дивним було те, що біля неї був хлопчик. Монахи розпитали, хто він і чий син. Той назвав себе. Ім’я хлопця було відомим в окрузі - як сина найбагатших людей у цій місцевості. Монахи пробули з хлопцем кілька днів. Вони із здивуванням спостерігали, як виживає дитина в умовах самотності. Та сарна була приручена і давала хлопцеві молоко. Біля печери росло фруктове дерево, яке з ласки Божої плодоносило щомісяця і хлопець мав що їсти. М’ясної їжі він не вживав. Так він жив чотири роки. Монахи вмовили хлопця йти з ними у монастир, де хлопець залишився. Незважаючи на те, що відтепер він жив у спільноті - завжди прагнув самотності. Серед монахів він вважався дивакуватим.
То були тяжкі роки й монахи харчувалися бідно. Часто бувало так, що на день кожен із них мав лише невеликий кусник хліба. Кожен швиденько з’їдав свою пайку, запивав холодною водою й терпляче чекав, коли ще щось перепаде з їжі. Вони скоро зауважили, що Онуфрій, одержавши свою пайку хліба, кудись тікав. Так повторювалося щодня. Вирішили прослідкувати, куди він ходить і що там робить. Скоро з’ясувалось, що тікає він на гору до церкви. Те, що вони побачили, шокувало їх. Хлопець біг до статуї Ісуса Христа і годував ЇЇ хлібом. Ісус брав хліб і їв. Відтоді кпини над хлопцем припинились. Усі почали поважати його. А коли через два роки помер ігумен, збори монахів одностайно обрали ігуменом Онуфрія. Було йому тоді дванадцять років. Усі монахи поважали й слухались свого ігумена і щоб додати йому сміливості й відваги, надали своєму зверхникові титул "Авва”, що значить "Батько”...
Одного разу авва Онуфрій наказав сіяти збіжжя. Монахи бачили, що ще не час, але наказ є наказ і почали сіяти. Тільки відсіялись, як почались дощі. Дощ падав довго. Земля набрала багато вологи, отже, і врожай був пречудовий. Інші господарі чекали, поки перейдуть дощі, поки висохне земля, відтак відсіялись пізно, а до того ж потім довго не падав дощ і збіжжя вродило погано. Почався голод. Щоби не вмерти з голоду йшли до монастиря помолитись й попросити трохи хліба. Авва Онуфрій наказав годувати людей. І не тільки годувати, а й давати зерна додому, адже не всі могли прийти до монастиря. Щоб нікому не було образливо, що комусь дадуть зерна більше, а комусь менше, монахи зробили міру і кожному, хто прийшов, давали мірку зерна.
Людей щодня приходило багато, і монахи зауважили, що як так піде і далі, то вже не тільки не буде що давати, а й самим не буде що їсти. Пішли вони до свого настоятеля та й кажуть:
Авво, хліба вже мало, скоро й ми будемо голодні, а треба ще й на посів лишити. Що накажеш робити?
Давати людям хліб, - відказав Авва.
Давати, то й давали. Зверхнику видніше, і продовжували роздавати людям хліб. Але досить скоро зауважили, що хліба не поменшується. Скільки не давали, а зерна скільки було - стільки і є. Дивуються монахи і не знають, чому так діється. Спершу, як давали, то зерна помітно зменшувалось, а тепер ні, не зменшується. Спитали в Авви, а чому так?
А тому, - відповів авва Онуфрій, - що свого часу, як був голод, я підгодовував Ісуса Христа, а тепер Він віддячується за то.
ішов час. Онуфрій став дорослим і відчув, що його дедалі більше тягне до самотності. І пішов він із монастиря, і жив на самоті. Він не носив одягу, бо мав велике й густе волосся. Воно зберігало його від холоду й від спеки. А коли йшов спати, то частину волосся клав під себе, а частиною накривався. Жив він у лісі, молився Богові. Одного разу, а було це саме 25 червня, Онуфрій молився. Але щось постійно відволікало його увагу, а що саме, він не міг зрозуміти. Коли уважно вслухався у довкілля, то зрозумів причину, яка заважала йому спілкуватись з Богом. То був голос зозулі, і він звернувся до Творця з проханням:
Боже, скажи зозулі замовкнути, бо я не можу зосередитись на бесіді з Тобою.
Як ти захочеш, так воно і буде, - відповів Творець.
Від того часу всі зозулі на землі замовкають від 25 червня...
А ще кажуть люди, що Онуфрій дуже поважав пророка Іллю. Тому на свято Онуфрія (25 червня) і на Іллі (2 серпня) не можна робити роботу, яка б могла горіти. Бо згорить.
Одного разу у с. Верхнє Висоцьке, що на Турківщині, жінка льон полола. Було це саме 25 червня. Інша жінка побачила це та й питає:
Чи ти несвідома того, що такої роботи робити не можна, бо весь твій льон згорить?
І як він може згоріти? - відказала та. - Він зелений, сирий, його хоч і навмисне пали, то не горітиме.
Проте полоти перестала. А коли восени брала льон, то з тої ділянки, яку полола на Онуфрія, відділила льон окремо. Окремо терла і мочила, окремо відбілювала й окремо полотно ткала, то й окремо поклала його. А взимку уже по Різдвяних святах пішла ця жінка по якихось справах. Купила вона файку. Як проходила попри то місце, де лежало відокремлене полотно, то з файки випала жаринка й полотно згоріло.
Так в особі Преподобного Авви Онуфрія чудернацьким чином злились дійсність і фантазія. Зійшлись докупи билі й небилиці, тож розібратись, де і що не завжди можливо. Та й чи треба? Образ його назавжди залишиться в пам’яті людей як такий, що гідний наслідування правдивого служіння Богові.

скачать dle 10.3фильмы бесплатно
Вернуться назад