Реєстрація Увійти
Вхід на сайт
Качественные бесплатные шаблоны dle скачать с сайта
» » » Правила та Статут Василіянського Чину

Правила та Статут Василіянського Чину

27-11-2014, 19:14
Автор: admin
Переглядів: 3185
Коментарів: 0
Версія для друку
Василіянський Чин Святого Йосафата заснований на духовній спадщині Святого Василія Великого (329-379) Київським митрополитом Йосифом Веляміном Рутським (1574-1637) і Святим священномучеником Йосафатом Кунцевичем (1580-1623), які своєю духовністю і апостольською працею, спрямованою на об’єднання християн, дали вирішальний повштовх для започаткування цього інституту.

Цими трьома аскетичними особистостями відображається початкова стадія Чину. В їхню духовну ідентичність входять три складові елементи: життя у спільноті, апостольська праця і діяльність, спрямована на об’єднання християн.
Святий Василій Великий і життя у спільноті

Правила і твори Святого Отця нашого Василія надали життю у спільноті певної структури і скерували монахів на служіння Церкві. Згідно із Святим Василієм, монаше вдосконалення реалізується у спільноті, життя в якій є наслідуванням християн первісної Церкви. Таке спільне життя є одним із способів Божого поклику, щоб виконувати служіння проповіді Царства Божого на землі. Справжнім критерієм такого життя є дотримування Божих заповідей і цілковита підлеглість владі Святого Письма і Церкві. Кожен член монашої спільноти покликаний жертвувати собою за своїх співбратів, відрікаючись від виконання власної волі з метою якнайкраще служити ближньому в дусі братньої любові. Монах не живе для себе, але для добра своїх співбратів. Особиста харизма кожного монаха стає добром цілої спільноти. У спільноті легше виконувати Божі заповіді, виявляти любов до ближнього, вести духовну боротьбу, вдосконалюватися шляхом практикування євангельських рад. Святий Дух єднає серця братів у Господі нашім Ісусі Христі і своїми дарами підтримує й освячує спільноту.

У своїх 80-х Моральних Правилах Святий Василій зібрав біля 1500 уривків Святого Письма, які стали основою для зрозуміння його 55 Ширших Правил і 318 Коротших Правил. В усіх Василієвих правилах, як також у листах та інших творах, спостерігаємо чудову рівновагу, що гармонізує життя молитви й праці чернечої спільноти під проводом наставника.

Святий Василій, як і всі справжні великі Святі, даючи відповіді на духовні питання свого часу, відповідає на прагнення і проблеми всіх наступних монаших поколінь. Його Правила визначили назавжди суть монашества.

Дух Василієвого Правила висвітленийвибраними уривками з його творів перед Статутом нашого Чину, під назвою УСТАВ. 
Митрополит Йосиф і початки нашого Чину

Митрополит Йосиф розвиває василіянську концепцію спільнотного життя в Чині, впроваджуючи у своїх монастирях єдину дисципліну і підпорядковуючи їх єдиному настоятелю. Новий Чин поєднує у собі духовність Сходу й організаційний відбиток Заходу.

Статут нашого Чину змістовно відображає структуру, розвинену митрополитом Йосифом і шістьма капітулами-нарадами, які відбулися за його життя, як також і наступними.

Митрополит Йосиф поширив роль василіянських ченців у Церкві і в суспільстві та сприяв розвиткові душпастирської, виховної і місійної діяльності Східної Церкви. Згідно з його настановами, монахи не тільки повинні зберігати монастирський розпорядок, але й бути святими, вченими, готовими до виконання будь-якої місії та відкритими до потреб Церкви і суспільства.
Святий Йосафат і об’єднання християн

Побожність Святого Йосафата заохочувала до дисципліни і до чернечого духу, сприяючи в рішучий спосіб поширенню василіянського монашества. Його життя пройшло в молитві і проповідуванні як монаха, а потім як єпископа. Джерелом глибокої духовності Святого було літургійне життя, з якого він черпав силу і натхнення для свого апостольського служіння. Святий Йосафат постійно молився, але особливу любов мав до літургійних молитов Східної Церкви.

Прагненням Святого Йосафата було об’єднати всіх християн, тому він постійно молився: «Господи, нам єдність подай!», і за з’єднання християн він пожертвував своє життя. Мученицькою смертю він постраждав у 1623 році; в 1643 році був проголошений блаженним, а в 1867 р. ― святим.

У 1932 році Апостольський Престол надав Чинові офіційну назву: «Василіянський Чин Святого Йосафата».


ЗАСНУВАННЯ ВАСИЛІЯНСЬКОГО ЧИНУ І РОЗВИТОК ЙОГО ПРАВИЛ

У 1607 р. Іван Рутський, заохочений побожним монахом Йосафатом Кунцевичем, вступає в майже порожній монастир Пресвятої Тройці у Вільнюсі (Литва), і приймає ім’я Йосиф. Того ж року до них приєднуються інші юнаки і так постає нова монаша спільнота.

В 1605 році, ще перед вступом до монастиря, Рутський накреслив досить ясний план духовного відродження Руської Церкви, під заголовком Виклад одного русина на виправлення (церковного) устрою в Грецькому обряді, в основу якого лягло відновлення монашого життя. Він міркував так: «Якщо будемо мати вчених і побожних монахів, то єпископи й архиєпископи, яких вибирається з монахів також будуть вчені і побожні; тоді будемо мати і добре організовані школи для єпархіальних священиків і державних мужів; будуть добрі проповідники і духовні провідники, та й зможемо допомогти іншим нашим братам, які мають той самий обряд».

Основуючись на творах святого Василія Великого, Рутський починає укладати для нової спільноти основні Правила спільного чернечого життя.
Спільні правила, Капітульні конституції і Партикулярні правила.

У 1617 році, коли нова монаша спільнота мала п’ять монастирів (Вільно, Битень, Новгородок, Мінськ і Жировиці) та біля сотні монахів, митрополит Йосиф, який в 1613 р. став Київським митрополитом, скликає до Новгородович першу Генеральну капітулу.

Під час першої сесії Рутський вручає своїм монахам Спільні правила нашого Святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, та пояснює учасникам капітули, що «він особисто, протягом довгого часу, збирав з різних творів Святого Отця [Василія] і уклав ці Правила, пристосовуючи їх до вимог теперішнього життя, поділяючи їх на деякі основні розділи, щоб легше їх зрозуміти і запам’ятати». Правила поділялися на 5 розділів: ціль чернечого життя і засоби її осягнення: убожество, чистота, послух та спільне життя. «Завданням усього цього, ― вів далі Митрополит ― є невідкладні потреби душ, які вмирають у нашому обряді [Церкві]. Ми повинні духовно заопікуватися їхніми душами, а не лише своїми… а для цього потрібно здобути певних навиків. Тому ми були змушені приписати деякі правила, які не були потрібні в давніх часах, але тепер потрібні. Ми це зробили не віддаляючись від вчення нашого Святого Отця». Відповідно, Спільні правила розпочинаються ось як: «Метою монашого життя є бути людиною досконалою в любові до Бога, тобто стати подібними до Бога в милосердній любові, і не лише прямувати до неї шляхом молитовного життя і особистих діяльних вчинків, але також словами та прикладом дедалі більше притягати до неї ближнього».

Відтак, були опрацьовані Капітульні конституції Василіянської Конгрегації Пресвятої Тройці з таким устроєм: на чолі нової спільноти стоїть Митрополит, але всередині вона управляється головним настоятелем, названим протоархимандритом, обраним до кінця життя, якому допомагають чотири радники, також обрані довічно; його повноваження: кожних чотири роки скликати Генеральну капітулу, призначати, за згодою радників, ігуменів монастирів на чотирирічний період та наглядати за тим, щоб настоятелі та монахи дотримувалися Правил та Конституцій. Генеральна капітула, у якій беруть участь також і єпископи, збирається, щоб обирати членів ради, оновляти Капітульні конституції і вирішувати проблеми Чину та Церкви. Єпископи будуть обиратися лише з-поміж членів нової монашої спільноти, тому що Чин та ієрархія повинні бути нерозривно об’єднаними між собою.

Слід зауважити, що, згідно з тогочасним розумінням, митрополит Рутський вважав, що усі східні монахи становлять єдиний «Чин Святого Василія Великого», а спільнота, яку він заснував, є лише малою частиною, тобто згуртуванням цього великого «Чину».

Під час наступних Генеральних капітул (1621 та 1623 рр.) митрополит Йосиф разом із капітульними отцями укладають Партикулярні правила для окремих служінь, починаючи від уряду Протоархимандрита і закінчуючи дверником. До цих Правил можна також зарахувати Правила для єпископів, написані митрополитом Рутським.
Затвердження Василіянської Конгрегації та Конституцій

4 жовтня 1624 р. Ватиканська Конгрегація Поширення Віри схвалює об’єднання «руських монахів у Згромадження» під проводом одного головного настоятеля та надає їхнім Генеральним капітулам право укладати свої Конституції, зважаючи на документи Церкви. Конституції повинні бути тимчасово затверджені Римським Архиєреєм, але щоб чернеча дисципліна не зазнала шкоди, монахи будуть їх дотримуватись до того часу, поки Апостольський Престол не постановить інакше.

20 серпня 1631 р. Папа Урбан VIII декретом «Представив нам» (Exponi Nobis), схвалює та затверджує апостольською владою декрет Конгрегації Поширення віри.
Офіційне затвердження достовірності Правил та Конституцій

Після смерті митрополита Йосифа Рутського (1637) починають виникати непорозуміння між Митрополитами та Василіянським Чином, тому що не були написані Правила для Митрополита, запропоновані під час першої Генеральної капітули. Митрополит Кипріян Жоховський піддає сумнівам достовірність Спільних правил Рутського і Капітульних Конституцій. Завдяки декретові Конгрегації Поширення Віри у 1686 р. скликано Генеральну капітулу в Новгородському монастирі, яку, в присутності митрополита Кипріяна, очолив єзуїт Томаш Вєйский. Під час Капітули підтверджено достовірність Спільних правил та Конституцій руських монахів Чину святого Василія Великого і знайдено порозуміння (так званий Nexus) між Митрополитом та Чином. Копії цих Правил та акт про порозуміння переслано до Конгрегації Поширення Віри і сьогодні вони зберігаються в Історичному архіві Конгрегації Євангелізації Народів (CP, том 29).
Створення нової Василіянської Конгрегації Покрови Пресвятої Богородиці

У 1739 р., внаслідок рішень Замойського синоду (1720), монастирі 5-х українських єпархій (Львівської, Перемиської, Луцької, Володимирської та Холмської) проводять у Львові свою Капітулу і засновують Конгрегацію Покрови Пресвятої Богородиці, яку згодом називають Руською, Святопокровською, Польською або Коронною. Нова Конгрегація приймає Правила Конгрегації Пресвятої Тройці.
Руський Чин Святого Василія Великого

У 1743 році, за дорученням папи Венедикта XІV, Фабріціо Сорбеллоні, апостольський нунцій у Варшаві, скликає у Дубні Генеральну капітулу двох Конгрегацій, яка проходить під проводом єп. Юрія де Ласкаріса. В ній взяли участь 139 членів Конгрегації Покрови Пресвятої Богородиці та 66 – Конгрегації Пресвятої Тройці. Капітула здійснює об’єднання двох Конгрегацій в один Чин, який складається з двох Провінцій і приймає назву Руський Чин Святого Василія Великого.

Папа Венедикт XІV, декретом «Між іншими» (Interplures) від 11 травня 1744 р., виправляє і затверджує Конституції, прийняті Дубенською капітулою.
Короткий виклад Правил Святого Отця нашого Василія Великого

У 1751 році опубліковано польською мовою Короткий виклад Правил Святого Отця нашого Василія Великого, який був тими самими Спільними правилами Рутського, представленими у більш логічному порядку. Наприкінці додано деякі уривки із проповіді святого Василія про відречення від світу та два декрети папи Климента VIII: про реформу монахів усіх Чинів (20.03.1601) та про застереження окремих справ для Головних настоятелів.
Проект Конституції для вивчення та прийняття на наступних Капітулах

Від 1617 до 1759 р. Генеральні капітули збиралися аж 36 разів, безперервно оновлюючи Конституції Чину. Генеральна капітула, яка у 1759 зібралася у Бересті, звертає увагу на необхідність систематизувати попереднє законодавство в один кодекс та опублікувати його. З цією метою вона постановляє приготувати проект Конституцій і призначає комісію, до якої увійшли 12 членів. Вони збираються у Гощанському монастирі та укладають проект, що пізніше був опублікований під заголовком Конституції для вивчення та прийняття на наступних Капітулах.
Капітульні Конституції 1772 р.

Генеральна Капітула, проведена 1772 року в Бересті наказує опублікувати проект Гощанських Конституцій і роздати його 1235 василіянам, що проживали у 155 монастирях, щоб вони їх «прочитали та подали свої зауваження». Виправлення та доповнення, запропоновані монахами, були передані делегатам на Провінційні капітули, які, у свою чергу, приготували зауваження на майбутню Генеральну капітулу.

Гощанські Конституції мали визначальний вплив на майбутнє законодавство Чину аж до наших днів, можливо через те, що включають уривки з творів Святого Василія, Правил митрополита Йосифа Рутського, папських документів, постанов Конгрегації Поширення віри, як також постанов попередніх Капітул. Гощанські Конституції складаються з чотирьох частин. Перша частина говорить про «ціль монашого життя та засоби, які до неї провадять», друга представляє «окремі правила для урядовців у Чині», третя – «формули з публічними актами та присягами» і четверта інформує про «карні конституції».

Під час тієї ж Капітули були виправлені та оновлені Капітульні Конституції і відправлені до друку латинською мовою, разом з капітульними протоколами.
Кодекс Конституцій Чину Святого Василія Великого

Наступна Генеральна капітула збирається у Тороканях 1780 року та протягом двох місяців переробляє проект Гощанських Конституцій (1772); беручи до уваги зауваження Провінційних капітул, доручає остаточну редакцію чотирьом експертам.

Наступна Генеральна капітула, проведена 1788 року в Жидичині, не приймає цього проекту і доручає Головній управі опрацювати новий проект, який опубліковано 1791 року під назвою Кодекс Конституцій Чину Святого Василія Великого. Цей Кодекс, досить вдалий, так і не ввійшов в дію через поділи Польщі та суворі обмеження, накладені на Василіянський Чин російським урядом.

Під час Капітули в Тороканях (1780) Чин поділено на чотири Провінції: Пресвятої Тройці (Литовська), Святого Миколая (Білоруська), Покрови Пресвятої Богородиці (Руська або Польська) та Найсвятішого Спасителя (Галицька). Три перші Провінції попали під російське панування, а четверта – австрійське. У 1802 році проводиться остання Генеральна капітула Чину, а у 1804 році скасовано уряд Протоархимандрита. Василіянські Провінції, які залишилися на російській території, ще мали Провінційних настоятелів і могли проводити Провінційні капітули (до 1826 р.), але перебували під загальним наглядом єпископів; листування з Апостольською Столицею були заборонені. Закриття монастирів, яке розпочалося у 1795 році, продовжувалося до повної ліквідації у 1839 році.
Спосіб управління, що його повинен дотримуватися Чин Св. Василія Великого

Василіянський Чин вижив на австрійських територіях. Провінція Найсвятішого Спасителя (Галицька) спочатку мала 44 монастирі (чотири перейшли до нової Провінції Різдва Матері Божої, званої Холмською, утвореної у 1810 р.) та приблизно 330 членів, але через реформи імператора Йосифа ІІ дуже швидко зменшилася до 14 монастирів, з різними обмеженнями щодо приймання нових покликань. Крім того, Василіяни були підпорядковані Львівському, Перемиському та Холмському єпархіяльним єпископам, які уклали Спосіб управління, що його повинен дотримуватися Чин Святого Василія Великого, прийнятий під час Провінційної капітули у Крехові 20 липня 1803 р.
Синопсис Статутів Чину Святого Василія Великого

Коли на Австро-угорський трон ступив імператор Франц Йосиф І (1848 р.), чернечі Чини в імперії почали реорганізуватись, згідно з вказівками папи Пія ІХ. Кардинал Ф. фон Шварценберґ, Празький архиєпископ, доручив Пряшівському єпископові Йосифові Ґаґанцю провести канонічну візитацію василіянських монастирів у Галичині. Під час Капітули, проведеної 1858 року в Добромильському монастирі, канонік Олександр Духнович, разом з капітульними отцями уклали нові Конституції під назвою: Синопсис Статутів Чину Святого Василія Великого… приписаний для зберігання ченцям цього ж Чину Галицької Провінції. Вони були надіслані до Конгрегації Поширення Віри, але не отримали затвердження.
Конституції Руського Згромадження Чину Святого Василія Великого, Обновленого, згідно з думкою конституції «Особливою охороною» (Singulare praesidium) папи Льва ХІІІ

У 1881 р. Протоігумен Климентій Сарницький, не знайшовши іншого способу зміцнити Чин, запропонував папі Льву ХІІІ конкретний план для його реформи з допомогою Товариства Ісусового. Папа, Апостольською конституцією «Особливою охороною», бере Чин під покровительство Апостольського Престолу та розпочинає, так звану, Добромильську реформу. Здійснення реформи довірено отцям із Товариства Ісусового. Слідуючи за папськими вказівками, о. Каспер Щепковскі, ТІ, редагує нові Конституції на основі Спільних правил митрополита Йосифа Рутського та проекту Гощанських Конституцій з 1772 року.

Конгрегація Поширення Віри, перевіривши та виправивши їх, затверджує та видає в Римі 1896 року, у власній друкарні, нові Конституції під заголовком Constitutiones Congregationis Ruthenae Ordinis S. Basilii M. reformatae ad mentem Constitutionis SS.D.N.Leonis PP. XIII Singulare prаesidium.

Далі було видруковано Витяг цих Конституцій латинською мовою і українською: Витяг з Уставів Руского Згромадженя Чина Св. Василія В. зреформованого по мисли конституції Святійшого О. П. Льва ХІІІ (Жовква 1900).

Перша василіянська Капітула, що відбулася після Добромильської реформи в Кристинопільському монастирі 1906 року, змінює деякі частини згаданих Конституцій і надсилає текст до Конгрегації Поширення Віри, яка під час кількох засідань (1907-1909) їх перевіряє та виправляє.

Святий папа Пій Х, 27 липня 1909 р., під час аудієнції, наданої кардиналові Антонієві Ґотті, тодішньому Префектові Конгрегації Поширення Віри, затверджує ці Конституції і в 1910 р. вони виходять друком латинською мовою у василіянській друкарні в Жовкві під вищеподаним заголовком.

У 1924 році Конституції зреформованого Василіянського Чину були прийняті монастирями Закарпаття, а пізніше – Чехословаччини, Угорщини та Румунії (Блажської традиції), які приєдналися до Добромильської реформи.
Конституції Василіянського Чину Святого Йосафата

У 1931 році проведено першу Генеральну капітулу зреформованого Василіянського Чину, яка обрала Протоархимандритом о. Діонісія Ткачука та постановила, щоб постійним місцем проживання Головної управи був Рим.

У 1932 році Конгрегація для Східних Церков надає Чинові теперішню його назву: Василіянський Чин Святого Йосафата.

У 1952 році папа Пій ХІІ проголошує нове законодавство для східного монашества, до якого Генеральна капітула, що зібралася в Римі у 1953, пристосовує Конституції. Далі папа Пій ХІІ, декретом «Божеський Василій Великий» від 16.06.1954, затверджує Конституції, які у 1954 році були опубліковані латинською мовою, а 1955 р. – українською, під назвою: Конституції Чина Святого Василія Великого.
скачать dle 10.3фильмы бесплатно
Рейтинг статі:
  
Шановний відвідувач, Ви зашли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.